Это место святое, свои здесь уставы
Ругань, ссоры, насмешки неуместны, чужды
Специальный язык и одежда по праву
Христиан от мирских отличали все дни.
Эти стены видали разных видов служенья
Сколько тысяч людей смогут вспомнить они
И, внушая собой строгость благоговенья,
Через дверь христиан выпускали они.
Мир. Обрядность ушла. Тихо маска упала
Все вернулось, как прежде, хоть никто не учил
И греховная мысль в сердце вновь закричала
И повлек тебя мир, заблестел, заманил.
Разве слово осталось в том зале пустующем?
Как же сник твой смиренный и набожный лик?
Для кого ты служил, если сам не оставил
В своем сердце то слово, что пел, говорил?
Сколько слов о любви слышал Бог в свете неба,
Обещаний, обетов, поклонений, хвалы.
Если б Он презираем и распятым не был,
То б, наверное, думал – все честны они.
А пока очень часто с неба падают слезы,
И блажен, в сердце кто одну хоть поймал
Что б ты понял - того нет для Бога дороже
Кто Иисуса в себе, как дитя сберегал.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
