Как много камней в суете,
Я разбросала,разбросала,
Как тяжело носить их мне,
Они,как жало от кинжала.
Они вросли,как валуны,
Пустили в почву свои корни,
Не сдвинуть.Вьелися.Черны,
Как размышлять при них о горнем.
Но вот мой Друг ко мне пришел,
И руки возложил на плечи,
Тихонько в сторону отвел,
-Ты отдохни.Еще не вечер.
-Я помогу.И валуны,
В Его руках,как коробчонки,
Движенья силою полны,
Там руки,не мои ручонки.
Вот поле чистое пред Ним,
Засеял поле семенами,
До жатвы.Встретимся.Судим,
Не будешь.И Его руками,
Пожал мне руку.Отошел,
Но знала,позову.Он рядом,
А для того мой Друг пришел,
Освободить,очистить.Взглядом,
Скользнула по своей руке,
Откуда,Боже?Капли крови,
Я не трудилась.Где Ты,где?
Мой Друг,прости.Ответ.С любовью.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
